Майже століття тому 8-го березня найбільш принижені члени американського суспільства – жінки, що торгують своїм тілом, вийшли на демонстрацію з метою захистити свої права. Німецька революціонерка Клара Цеткін підтримала покривджених американок. Радянські комуністи сприйняли ідею Клари Цеткіної і встановили 8 березня Міжнародним жіночим днем. Слава матері-трудівниці, в усьому рівної до чоловіка!
Емансипація прокотилася по землі і докотилася до слів Сталіна: „Жінка в колгоспі – велика сила”. В доісторичні часи люди збагнули, що тягарі можуть носити на собі тварини, як-от верблюд, віслюк, кінь, віл. У радянські згадали, що є ще жіночі плечі. Велася непримиренна боротьба із застарілою патріархальною духовністю. Як наслідок – скорочення народжених на нашій землі. А тих, хто побачив світ, виховали в дусі атеїзму-матеріалізму так, щоб збулось пророче Шевченкове:
Бодай ті діти не росли,
Тебе, Святого, не гнівили,
Що у неволі народились
І стид на Тебе понесли.
Та не врахували той внутрішній резерв народної душі, що відроджується живлющою силою Творчого Духа. Забули, що і в неволі народжуються Мойсеї.
Отримавши такі „права”, жінка все ж таки вижила. Вона тепер не просто керує трактором, а й державою, підприємством, літаком, підлеглими чоловіками. Вирішує всенародні проблеми, як-от: „Разом нас багато – як нас прогодувати?” Зберегла свою душу і перша з родини переступає поріг храму. Жінка – це честь чоловіка і всього роду людського. Вона – або на падіння душі, або на спасіння. Коли ми втратимо жінку – нагряне апокаліпсис. Чоловік обернеться і побачить, що немає поруч друга, немає коханої матері його дітей, немає дивної красуні, яка суть таємна і свята, нема більше його самого. Військова уніформа, засоби контрацепції, чудовисько, зодягнене в порфиру, цинічно торгуючи потаємним. Де ж майбутнє? Кінець.
Нехай же торжество жінки не перетвориться на ганьбу. Через що ж має очищення цей світ із запамороченою головою? Маленьке янголятко малює щось для єдиної нені, ніжної і доброї, поруч з якою і темрява не лякає. В стражданнях народжуючи, і ледве жива, вона спроможна жертвувати собою, знов і знов підійматися з зусиллям, йдучи до колисочки, де плаче-кличе її незбагненна матусина радість. Щоб дочекатися цього, варто було жити, варто було перенести оті муки і побачити найпрекрасніше, беззахисне створіння, небесний дарунок. Матуся немовлятко несе, потім веде, а там, дивись, і само побігло, зросло, виплекалось. Та раз у раз повертається до рідної і тремтить серденько дорослої дитини, бо де ще в світі така любов, як материнська, що все вибачить, покриє, віддасть останнє? Стоїть немічна, худенька, старенька, сива берегиня. Ось справжня сила, справжня жінка! Так властива жіночій натурі жертовність не тільки виховує нову людську душу, яка прийшла у світ, але і лікує хворого, підтримує того, хто знесилився, турбується про ближнього і не лякається хоч якого тягаря. Справжня жінка палахкотить життям, любить, відкриває в собі неоскверненну святиню і народжує дитину, витвір мистецтва, плідну працю, молитву. Вона таки має силу.
Малюй же матінці, маленьке, від усього серця свій дитячий витвір і подаруй, вітаючи зі святом. Бо навіть 8 Березня, маючи сумнівне джерело та заохочуючи святкувати хтозна-що, наповнилося повноцінним змістом – і в ньому перемогла-таки матуся, взяла за руки діточок і повела до Світла. Збереться за столом родина. Будуть там бабуся, мати, внучка... Ну, й добре! Виходить, ще будемо жити.
Жінки-мироносиці останніх часів ідуть по землі, несучи в собі миро щирої віри, надії, любові, щоб засвідчити, що Господь воскрес, даруючи світу нове життя. Зі святом!