Цікаво, як наші пращури пояснювали образ любові. Справжнє кохання не має нічого спіль­ного з тим біологічним поняттям, яке викорис­товується нині. Кохання - поняття небесне, ду­ховне, тому що пробуджує в людині великі творчі, божественні сили, змінює, просвітлює душу. Багато хто плутає любов із захопленням чи сексуальним потягом. Це тому, що в сучас­ному світі відбулася підміна понять: почуття, скеровані інстинктом, почали називати кохан­ням, а шлюби укладаються на ґрунті соціальних та матеріальних переваг. Шлюби, в яких немає кохання, доречніше було б назвати узаконеною державною формою сексуального рабства. Нерідко кажуть: «Ось люди любили один одно­го, а потім розлюбили». І тут неможливо не за­перечити: істинне кохання не згасає, а залиша­ється в серці назавжди!

Чи існувала раніше якась система вихован­ня дітей? Безумовно. Дівчат учили: «Хлопчик - це майбутній чоловік, воїн, хазяїн, глава сім'ї, батько та Бог, захисник роду. Тому до нього слід ставитися з повагою та любов'ю, як до за­хисника і Бога». Водночас хлопчикам казали:

«Дівчинка - майбутня Лада у сім'ї, берегиня домашнього вогнища, мати майбутніх дітей. Тому її потрібно любити, поважати і шанувати, як Богиню». То чи могли у подружжя, яке от­римало таке виховання, виникати сварки?

Коли створювалася сім'я, спочатку свати домовлялися про так звані оглядини нарече­ної. Потім приходили до неї в хату. Під час ве­чері дівчина подавала на стіл різні страви, придивлялася до нареченого, а він - до неї. Якщо вони подобалися один одному відразу, вважалося, що заручини відбулися. Якщо ж ні, то свати починали шукати для парубка іншу наречену.

Після вдалих заручин весілля відбувалося не відразу, а через два-три місяці - це був випробу­вальний період, протягом якого молоді остаточно визначалися з правильністю свого вибору.

Незвичним було те, що і весілля, і так звана перша шлюбна ніч відбувалися вдень. Нині для кохання відведено ніч, як для крадіжок, злочи­нів й інших непристойних справ. А раніше лю­ди, які створювали сім'ю, кохалися вдень, щоб велика сила, енергія Ярила-Сонця освітила й укріпила взаємини подружжя, дала можливість жінці завагітніти здоровою та міцною дитиною. Також вважалося, що чоловік у близькості з жінкою допомагає їй розкрити родову пам'ять, мудрість усіх жінок цього роду. Жінка починає розуміти, як краще створювати сімейний лад. У сучасному світі чимало чоловіків не мають навіть уявлення про родовий устрій, на жінок дивляться з позиції свого сексуального задоволення, тому поведінкою нагадують звичайнісіньких самців. Жінка, в якій не розкрита пам'ять роду, теж поводиться не як достойна жінка, а як самка. Тому таким людям необхідно повернутися до своїх родових коренів, а не продовжувати жити на рівні інстинктів.

Нині жінки мало народжують. Це зумовлено тим, що дівчатам кажуть: народження дитини - це біль, страх, страждання, і в результаті свя­щенний акт дітонародження сприймається як... побічне явище від сексу. Усе це - наслідок антилюдської пропаганди, спрямованої на зни­щення слов'ян. Своєрідний інформаційний ге­ноцид, що призводить до геноциду фізичного й біологічного. За такої політики вироджуються і знищуються не тільки живі люди, а й ще не на­роджені (проведення абортів). Невідомо також, з чиєї подачі встановлено вікове обмеження у народженні жінками дітей, адже в природі тако­го обмеження не існує! Медицина стверджує, що вагітність у пізньому віці може викликати патологію плоду, та насправді проблему створю­ють самі медики. Вони не зважають (або, точні­ше, просто не знають), що існують так звані внутрішній і зовнішній біологічний час життя лю­дини, які часто не збігаються...

Отже, чимало корисного для себе можна почерпнути з традицій і звичаїв наших пращу­рів, гідно наслідуючи цю духовну скарбницю.