Різдво – одне з найбільших релігійних свят. З ним пов'язують народження Ісуса Христа. Як стверджує християнське вчення, Діва Марія народила свого сина і спо­вила в яслах. Від того і червоний кут, в якому тримають кубельце з кутею та узваром, в народі ще називають «яслами». Власне, кутя з узваром є своєрідним символом смерті Христа, тому при поминках обов'язково готують цю страву і її іще називають «четвертою страшною кутею».
З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м'ясних страв. Адже було за правило приходити один до одного в гості. Щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів. Особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», прими­кали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.
Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора). На Поділлі робили це лише другого дня свят.
Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівни­ка, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилашто­вували солом'яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «єврей», «смерть з косою» тощо. Проте обов'язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»).
Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу, і коли господар зголошувався, починали виставу із він­шувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров'я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким да­вали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаро­вувала кожного колядника яблуками та горіхами.
У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були чисто молодіжні розвага. А тому, якщо на них приходив хтось з чоловіків, то над таким вчиняли різноманітні глузди й виганяли, бо, за повір'ям, Мати Божа родила Сина без чоловіка.
В селах, як правило, організовувалося кілька колядницьких ватаг, і між ними нерідко спалахували сутички чи своєрідні змагання. Але саме ці дійства створювали неповторний колорит і особливу святковість.
З Різдвом пов'язано чимало й прислів'їв. Ось деякі з них:
Дми не дми — не до Різдва йде, а до Великодня.
Дуй не дуй, а вже не до ковбаси, а до яєць іде.
Краще Різдво тріскуче, ніж пекуче.
На Різдво обійдеться без паски, а про мак буде й так, а без олії не зомлію,
Обійдеться на Різдво без свяченого, а на Великдень без куті.
Не дивниця, що на Різдво метелиця.
За різдвяним днем віщували погоду і врожай.
Якщо сонячний день — дорід на хліб.
На Різдво йде сніг — заврожаїться озимина.
Зелене Різдво — білий Великдень.    
Якщо на Різдво буде багато бурульок понад стріхою, то вродить ярина, особливо ячмінь.