Душа болить за Україну
Забуду вічне і що було
В океані я до тебе плину
Відкину сльози і безсмертне зло.

Зітру з очей твоїх сльозину
Пробач, що забуваю про буття
А сльози ллються, Україно,
Заросли стежинки твого життя.

Засиплю попелом тих померлих,
Що полягли в столітніх чварах
І ледь чутно їх останній вдих,
І бачу душі крізь байдужі хмари.

Барвінок в’яне по лугах
Забулись маки у червонім полі
Україно, ти – вільний птах!
Хай буде слава тобі й щаслива доля!

                                                             © Юлія Лугова 

Не кажи мені, що це не вірно,

Все одно зроблю, як хочу я!

Ні, я аж нітрохи не манірна,

Просто вже потроху не твоя

Не пророч мені, що я зламаюсь,

Я не вірю у всю цю маячню.

Як би часто я не помилялась,

Все одно завжди по своєму зроблю!

Не бреши мені, що ти кохаєш,

Ти пробач, але я не люблю брехню!

Просто ти мене за гарну квітку вважаєш,

Ну, а ти - полин,

А я гіркого не люблю!

                                                                 © Вера Морева

«Разорвано!» – сквозь облако нам виден солнца взгляд!

Покровы ночи тайны лишь таят!

Покровы эти все стремятся разорвать:

«Разорвано!» горячо шепчет сердцеед-счастливчик!

Ну, в смысле когда, разорвав застежку, он срывает лифчик!

«Разорвано!» с ужасом призналась его жертва утром

одна проснувшись у постели после ночи Камасутры!

«Разорвано!» безумно говорит она, на теле трогая одно лишь место!

Нет! Не про то, что думаете вы! А то где сердце!

                                                             © Dan Germes