Ось і настала весна. І щовесни село потопає в диму. Хтось підпалює на луках суху траву, напевне для того, щоб потім росла нова. А може для забави. Так чи інакше, а суха трава з тріскотом горить, вогонь роздмухується вітром, дим заповнює все довкола. Ми дихаємо цим, і дивуємося, що наші діти хворіють. Люди зовсім не думають про екологію, про чистоту свого місця проживання.

Нещодавно весь світ сколихнула новина про землетрус в Японії та аварію на атомній електростанції „Фукусіма-1”. Аварії вже придали 7-й ступінь небезпеки, це такий був у Чорнобилі. В українському повітрі вже вловлюють радіоактивні елементи з Японії – йод та стронцій. Весь світ прикутий поглядами до Фукусіми в очікуванні що ж буде далі. Всі бояться радіоактивного кінця світу, такого собі атомного апокаліпсису.

Та Японія далеченько, радіоактивна хмара йтиме до нас тиждень і можна встигнути сховатися в сховищі за цей час. А про те, що зовсім поруч, ніхто не думає. Про шкідливість диму не задумуються і щороку вигорає на луках сотні гектарів сухої трави, підіймаючи в повітря доволі шкідливі речовини – продукти згоряння. Інколи вогонь заходить і в ліс, через що завдаються збитки лісовому господарству. А дим осідає і в наших легенях, ми дихаємо гидотою, а тоді хворіємо ми і наші діти.

Люди, схаменіться! Не робіть підпалів. Хай краще по селу гуляє запах пролісків, шафрану, мати-й-мачухи та інших весняних квітів, аніж сморід згарищ та попелу...